1. У 1904 році відбулося у Львові відкриття пам’ятника Адамові Міцкевичу. Важливість цієї патріотичної  та культурної події для польських патріотів підкреслювала присутність сина Адама Міцкевича – Владислава. Вже тоді, за підтримкою представництва Віденської кіностудії «Уранія», всю церемонію відзняли на плівку у місцевому кінематографі. Прем’єра фільму, який документував цю подію відбулася 24-го листопада 1904 року.

/Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 32, 134/

 

2. Вже від 1910 року у Львові почали писати статті про фільм та кіно! Це відбувалося на шпальтах одного з найвидатніших у Європі вчительських журналів «Музей» - Педагогічного Товариства, яке поширювало свою наукову діялність вже від 1867 року.

/Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 36/

 

3. «Кінотеатри у Львові почали працювати постійно з 1901 року, з дати початку роботи у місті представництва Віденської кіностудії і фотографічних кліше «Уранія», що переважно спеціалізувалися у сеансах культурно – освітнього  характеру. Нерідко сеанси супроводжувалися коментарем ученого, учителя, техніка, які допомагали глядачам увійти у світ кіно».

/Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 42/

 

4. Вже від 1911 року у Львові почався інтенсивний процес популяризації кіно. Глядячі мали змогу пізнати кіноверсії польських літературних творів, між іншими «Історія гріху» С. Жеромського, «Меір Езофовіч» Е. Ожешкової, «Суд Божий» С. Виспянського та «Кривава доля» на підставі «Ескізів вугіллям» Г. Сенкевича; а також єврейських: «Вбивця з нестатку», «Мачуха» та багато інших творів Й. Ґордіна. На жаль 1914 рік загамував у Львові розвиток кіно.

/Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 43/

 

5. У 1912 році написали про Габріелю Запольську, яка «написала сценарій на рівні з кримінальної хроніки»! Як це сталося?  Отже раніше вона для потреб кіно приготувала сценарій «Небезпечного коханця», на основі якого у 1912 році Константи Ястжембські зняв фільм. Картина вважалася образою моральності, так що її зняли з показу. В «Загальній Хроніці» можна було прочитати: «Це все, що у її творах може викликати відразу, увійшло у фільмі в критичну точку та викликало величезну огиду. Небезпечний коханець – пан Камінський, у ролі апаша, який мордує lege artis годувальницю, а потім з точністю підрізає горло покоївці, обов’язково залишиться в не одній молодій голові». Таким чином Ґ. Запольська на довго записалася в історію кіно у Львові.

/Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 43,44/

 

6. Рік 1913. Театр і кіно ведуть запеклу боротьбу за глядача. «У підтримку справжнього мистецтва» Корнель Макушинський пише на шпальтах «Повшехньої Кроники» драматичний текст, з якого можна дізнатися про те що: «Львівський театр переживає критичний момент. Публіка скупиться йому підтримки, зал лякає пустками, а причиною є безсоромний розвиток кінематографії. Не виховаємо цих мас ні на кінотеатрі, ні на цирку, ні на олімпійських іграх у Спортивному Палаці! Вже так склалося, що збільшилася у нашому місті жахлива, бо істинно варшавська кількість кінематографів і  нічого з цим не можна зробити (...). Вони крадають театрові передусім молодь та цю «сіру» публіку, що замість насолодитись театром, приголомшує себе отрутою дурниць, ідіотизму, «низького»блазеньського або потворного вбивства.

/Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 61,62/

 

7. Спочатку січня 1897 року дирекція Львівської сцени запропонувала показ фільмів братів Люм’єр у театрі Скарбка. Тоді то багато землевласницьких сімей з околиць Львова познайомилося з фільмом - побачило вперше кінематограф, випробувало магію кінотеатру!

/Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 63/

 

8. Кінематограф вдерся  до театру і шокував глядачів. Так також сталося в 1909 році, коли T. Павліковський в пролозі поставленого через себе мистецтва Леоніда Aндреєва  «Людське життя» ужив завісу як екран, на якому "кінематографічно  пересувався хоровод сперматозоїдів". Скандал розгорівся  з приводу "нігілізму", богохульства "проти християнських понять і вірувань", експозиції " потворності та звірськоприроди  ї людини"». Слід додати, що  вистава отримала високу оцінку театральних критиків. Видатний критик Адам Загорський, не прихильник  експериментів, вперше від двадцятих років не тільки писав про фільм, а ще співпрацював з кінематографом.

/Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 65, 66/

 

9. Епоха звукового кіно у Львові почалася від 30-го жовтня 1929 року коли у кінотеатрі «Palace» відбувся показ фільму «Чотири дияволи » кіностудії Fox Film Corporation у режисурі Фрідріха Вільгельма Мурнауа.

/Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 17/

 

10. Львів швидко оцінив кіномистецтво - в 30 роках. тема фільму була почата на Університеті Яна Казимира(заняття: Романа Інгардена  з естетики мистецтва з віднесеннями до фільму; дослідні роботи Леопольда Блауштейна, Софії Лосси, Болеслава Володимира Левіцького - той же вважається провідним аніматором тодішнього кінематографічного життя у Львові, займався також лекціями з історії і теорії фільму) і Львівській Політехніці(участьВітольда Ромера), що було подією в крайовому  масштабі.

/Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 17/

 

11. Перш ніж винайдено кінематограф багато вчених  цікавилося явищем передачі зображення на відстань. Та думка булла породжена винаходом телефону у 1876 році. Однак цей факт доводить, що мабуть  телебачення,а  не фільм, було об’єктом очікування XIX століття. У Львові ця ідея була представлена кільканадцят років раніше перед винаходом пристрою для проекції фільмів. Як один із перших у світі механізм телевізийного зображення описав це  на шпальтах місцевого «Космосу» у 1878 році Юліан Леопольд Охоровіч, який назвав винахід телефоноскопом.

                                  /Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 29/

 

12. Перші кінематографічні покази у Львові відбувалися в пасажі Хаусмана 8, в «маленькому  залі на першому поверсі», де при використанні  проектора , який називався vitascop а також музики з грамофона організовувалися перші зустрічі з «дивом XIX віку».

/Б. Ґєршевська, «Кіно та кінотеатри у Львові до 1939 року», Кєльце 2006, с. 82/