MENU


На честь майстра. Рік Кшиштофа Кєсьльовского

Поточний 2016 рік з ініціативи Телебачення Кіно Польща (Telewizja Kino Polska) став Роком Кшиштофа Кєсьльовского, на честь померлого 20 років тому видатного польського режисера і сценариста. Він залишив безпрецедентну фільмову спадщину, яка до цих пір викликає у багатьох глядачів і послідовників так захоплення і пошану, як... неспокій. До речі, Кєшльовского не без підстав називають майстором польського кіно морального неспокою. З нагоди Року Кєсьльовского варто коротко пригадати історію його життя та великої пристрасті до кіномистецтва.

У 1941 році у Варшаві, в середині Другої світової війни, у світ прийшов Кшиштоф, син Романа і Барбари Кєсьльовскіх, внук Феліціана Славоя Складковского, який до початку війни займав крісло прем’єр-міністра Другої Речі Посполитої. Однак Кєсьльовскі не успадкував політичних устремлінь свого дідуся, та у 1957 році почав свою пригоду з режисурою – спочатку в театральному ліцеї, а на кінець став дипломованим режисером кіно, випускником Державної вищої школи кіно в Лодзі. Цікаво, що цей видатний творець лише за третім разом вступив у ВНЗ! Однак це аж ніяк не завадило Кєсьльовскому домогтися світового успіху.

Свою кар’єру Кєшльовскі почав з документальних фільмів у середині 60-х років, не уникаючи у своїй творчості критики реальності комунізму. Проте, через активну діяльність цензури, режисер вирішив змінити напрямок та творити довші сюжетні лінії присвячені більш універсальним темам. В 70-х і на початку 80-х, він створив ряд помітних зображень, котрим на перших глядачів довелося чекати багато років. Серед них знайдемо „Спокій”, „Приспів”, „З точки зору нічного вахтера”, „Робітники '71” чи хоча б „Випадок”, якого заборонено оприлюднювати аж до 1987 року.

З середини 70-х років у творчості Кєсьльовского з’являється моральний неспокій, а наступні роки приносять чергові плоди цього настрою у вигляді так великих зображень, як „Аматор”, „Без кінця”, а також найбільш відомих: „Короткий фільм про вбивство” та „Короткий фільм про любов”, яких під час Канських кінофестивалів проголошено справжніми шедеврами. Досягнувши світової популярності Кєсьльовскі проклав свій шлях до створення наступних неперевершених зображень, які згодом отримали всесвітнє визнання. Ідеться про „Подвійне життя Вероніки” та безсмертні „Три кольори” – зняту у Франції трилогію, в рамках якої кожен з фільмів було названо посилаючись на кольори французького прапора, а також на три ідеї Французької революції. Однак це лише верхівка айсберга для глядача, котрий захоче інтерпретувати проблеми, яких торкався у трилогії Кєшьовскі. Останній з трьох кольорів – „Червоний” був номінований на премію Оскар аж у трьох категоріях, та шанс здобути Золоту пальмову гілку в Канах втратив тільки через „Кримінальне чтиво” Квентіна Тарантіно. Незважаючи на те, „Три кольори. Червоний” виявився захоплюючим успіхом режисера.

Кшиштоф Кєсьльовскі помер 13 березня 1996 року в Варшаві, після величезного успіху „Трьох кольорів”, проживши лише 55 років. Проте, його творчість стала неодмінним атрибутом історії польського та світового кіно. Творець фільмів „Декалог”, „Сім жінок різного віку”, „Розмовляючі голови” та інших зворушливих стрічок ніколи не відсторонявся від складних, соціальних чи метафізичних тем. Він викликав дискусію, якої останнього слова не було сказано. Створив дискурс, учасники якого ще дотепер використовують інструменти свого майстра. Серед них знайдемо безліч видатних особистостей – Єжи Штура, актора, який грав у фільмів Кєсььовского, а також режисера, котрий продовжував творити фільми „морального неспокою”, Кшиштофа Краузе, Ґжегожа Зґліньского та зарубіжних режисерів, таких як Том Тиквер („Парфумер”, „Біжи, Лола, біжи”), Алехандро Гонсалес Іньярріту („21 грам”, „Бердмен”, „Легенда Г'ю Гласса”) чи Жан-П’єр Жене („Амелі”, „Тривалі заручини”).

Приєднуючись до святкування Року Кшиштофа Кєсьльовского з нетерпінням чекаємо на кіно морального неспокою у Львові.

Oпр. на підст:. rokkieslowskiego.pl; culture.pl; kieslowski.art.pl




Joomla Extensions powered by Joobi